Як побудувати кар’єру в сфері благодійності: інтерв’ю з виконавчою директоркою фонду “Таблеточки”

Момент вибору професії – чи не найважливіший у житті кожної людини. І спецпроект «Хочу стати», який The Point реалізує разом із Освітньою платформою для дітей і підлітків Shamrock та платформою розвитку кар’єри CareerHub, має на меті допомогти всім, хто ще вагається з вибором майбутньої роботи або ж планує змінити свою спеціальність.

Героїнею нового інтерв’ю стала Пугач Світлана Юріївна – виконавча директорка Благодійного фонду Таблеточки. Пані Світлана розповіла, з якими труднощами доводиться стикатися працівникам благодійних фондів, про специфіку своєї роботи, культуру в організації Таблеточки, назвала якості, що необхідні благодійникам, а також спрогнозувала майбутнє цієї сфери.

– Світлано, розкажіть, будь ласка, за яким принципом ви обирали професію?

– Це було обопільним рухом назустріч. Почалося все ще в перші дні появи ініціативи Таблеточки, мене зворушила комунікація на сторінці фонду у Facebook. Я абсолютно чітко побачила, що проблема є, адже у минулому сама була пацієнтом онковідділення. Таблеточки запрошують всіх приєднуватися до можливості вирішити проблему в сфері дитячих онкозахворювань. Звичайно, мені це відгукнулося, бо я побачила абсолютно прямий, конкретний шлях допомоги. Відчувати себе частиною змін. Бути членом команди, яка допомагає дітям.

Спочатку я почала жертвувати кошти у Таблеточки щомісяця. Згодом стала волонтером цього фонду. Проявлена активність приносила мені неймовірне задоволення. Тому що коли ти віддаєш від надлишку, – це приносить таку насолоду, яку не здатен дати ніякий отриманий подарунок. Фонд знав мене, я знала і любила фонд, і в якийсь момент, коли вирішила закінчити свою професійну кар’єру у великій міжнародній компанії і рухатися до чогось іншого – виникли Таблеточки і все склалося.

До роботи у фонді я працювала в компанії Deloitte, керувала відділом корпоративних ризиків. Прийшла туди у 19 років, коли навчалася в університеті. Це було вже третє моє місце роботи на той момент. У Deloitte я пропрацювала майже 12 років. У якийсь момент зрозуміла, що, попри наявний шлях професійного росту, в мене зупинився особистісний розвиток. З’явилося відчуття туги за жертвуванням, яку дуже інтенсивно почала заповнювати благодійною діяльністю. Але я розуміла, що цей симбіоз все одно не дає того системного повноцінного задоволення. Тому в якийсь момент просто звільнилася.

Специфіка роботи з дітьми з важкими захворюваннями є, але вона не така гнітюча, як здається багатьом. Ми працюємо щоденно і боремося за життя, за одужання, за дитинство, за взаємодопомогу. У нас приголомшлива мета роботи

Я знала, що йду не від навантаження, а йду до чогось іншого. До чого – я ще не знала, але було чітке відчуття, що моя робота знайде мене. Також дала собі можливість відпочити трошки: у мене були такі затяжні канікули – 8 місяців. Потім мені зробили пропозицію, від якої я не могла відмовитися, – стати директоркою фонду Таблеточки. Коли кличуть на ракету, від такого не відмовляються. Скажу чесно, я не знала на що погоджуюся, але знала, що буду все життя шкодувати, якщо не спробую. І я не помилилася. Зробила ставку на улюблене число, як в казино, і зірвала джекпот.

– Отримати вищу освіту за спеціальністю «Соціальна робота» наразі можна в декількох українських університетах. Але якщо молодий спеціаліст не має профільної вищої освіти, він може розраховувати на роботу у цій сфері?

– Звичайно! Я що вчилася на директорку благодійного фонду? За освітою я маркетолог, за професією – менеджер з ризиків, а працюю директоркою благодійного фонду. Наша директорка з роботи з сім’ями та підопічними – юристка зі стажем, кандидатка юридичних наук. Розумієте? Головне бажання допомагати, професіоналізм і знання англійської. Якщо англійської не знаєте, значить потрібно працювати і паралельно вчити мову. У нас є волонтери-педагоги, які займаються із співробітниками і навчають їх. Якщо немає досвіду роботи у цій галузі, його можна напрацювати. Потрібно прагнути потрапити на роботу в найкращий фонд України – Таблеточки. Це не жарт. Ми отримали дуже багато нагород. У нас офіційна зарплата з перших днів, трудова книжка, медична страховка, соціальний пакет, можливість навчатися, підвищувати свій професіоналізм.

– Як відбувається підвищення кваліфікації у фонді?

– У нас в організації існує японська філософія кайдзен. Дослівно вона означає «постійне поліпшення»: «Ми сьогодні робимо краще те, що робили вчора, а завтра зробимо краще те, що робили сьогодні». Ми вчимося, змінюємося, і стаємо кращими постійно. Культура організації – постійне навчання.

– З чого складається ваш робочий день?

– Я починаю працювати десь через 30 хвилин після пробудження. Тому що у мене є iPhone, а значить I-work (посміхається – прим. авт.) all the time. Я перевіряю пошту, відповідаю на повідомлення в месенджерах. Приїжджаю на роботу на 8:00 або на 10:00 годину, тому що їхати на 9:00 – це стояти в заторах на дорогах. Першу половину дня я приділяю спілкуванню з колегами, проводжу зустрічі за проектами. Другу половину – виїзним зустрічам, переговорам, або роботі з поштою. Вечори – це виступи, інтерв’ю, конференції тощо.

– Яка специфіка вашої роботи? Що ви могли б назвати найважчим?

– Якщо говорити в цілому про процеси, кожен день однаковий. Благодійний фонд, комерційна організація – немає різниці. В середині все побудовано чітко: є система роботи, планування, цілі, бюджети, карти ризиків, комунікація, маркетинг. Все те саме, що в будь-якій іншій організації. Але є і своя специфіка. По-перше, це стосується в цілому благодійності. Коли ви продаєте людям iPhone, ви розумієте, що продаєте супер-гаджет. А коли ви пропонуєте підтримати онкохворих дітей, тут складніше. Потрібно застосувати інтелект і докласти серце до того, щоб сформулювати ось це “рекламне” повідомлення.

Насправді, специфіка роботи з дітьми з важкими захворюваннями є, але вона не така гнітюча, як здається багатьом. Ми працюємо щоденно і боремося за життя, за одужання, за дитинство, за взаємодопомогу. У нас приголомшлива мета роботи.

Звичайно, бувають сумні історії, не без цього. На будь-якому етапі життя у нас у всіх бувають сумні історії. Важливо те, як ми до цього ставимося. Будь-які невдачі – це цінний досвід. Вони дають можливість проаналізувати свої сильні та слабкі сторони. Всі ці сумні історії, помилки, провали, неуспішні проекти – вони відправляють мене далі на роботу. Наступного дня я піду в офіс, щоб розібратися, що не спрацювало, і що можна зробити інакше. Якщо у мене щось не виходить, значить я повинна чогось навчитися.

– Це простіше вирішити, коли питання стосується робочих питань, грошей, але якщо це стосується одужання дитини?

– Все те ж саме.

– А якщо дитині не вдається одужати?

– Тоді я буду робити все можливе для того, щоб у неї була гідна якість життя до кінця її днів. Щоб у неї було дитинство, можливість бути з батьками, щоб у неї були емоції. Ми здійснюємо мрії дітей. Це про життя до кінця днів, а не про смерть. Десь про життя до і після одужання, а десь просто про життя до його кінця. Ми робимо так, щоб діти не залишали дитинство за дверима лікарні, коли вони потрапляють в онковідділення. І щоб маленькі пацієнти, які не можуть, на жаль, одужати, все одно залишалися дітьми і їхнє дитинство тривало. До них приходять волонтери-аніматори, що здійснюють їхні мрії, до них приїжджають Потап і Настя Каменських тощо.

У нас була одна підопічна дівчинка: вона перебувала в термінальній стадії, у неї був паліативний статус, вона вже не з нами, але мріяла познайомитися з Монатиком. Ми зв’язалися з менеджерами співака і він запросив її на обід у студію. Дівчинка їхала з іншого міста, ми домовлялися з візажистом, перукарем, які зробили їй класний макіяж, зачіску і вона, наче принцеса, пішла на побачення з Монатиком. Хіба це не про здійснення мрій і бажань? Неважливо наскільки довгим буде життя, важлива його якість.

– Якщо людина надмірно чутлива, а її робота причетна до допомоги іншим, як можна допомогти самому собі в тому, щоб не потонути у переживаннях?

– Межі потрібно виставляти і чітко розуміти своє завдання. Моя ціль як директорки – не рятувати. Люди тонуть, коли беруть на себе надмірну відповідальність, про яку навіть ніхто не просив. Я не рятувальник, а ефективний помічник. Звичайно, бувають історії, які викликають надмірні співпереживання та сильні емоції. Але емоції – це нормально. Чому ми дозволяємо їх в житті, а на роботі ні? Я дозволяю собі емоції на роботі. Якщо щось дуже сильно мене зворушує, і викликає, наприклад, сльози – даю собі можливість поплакати. Потрібно прожити цю емоцію, історію і йти далі.

Ще я виставляю якісь межі. Чітко розумію свої можливості, що сфера моїх повноважень лежить у цій площині: пошук ресурсів, організації ефективних процесів допомоги. Але я зовсім не відповідаю і не можу нести відповідальність та впливати на те, як, наприклад, відреагує дитина на ліки.

Насправді для людей, які надмірно чутливі і не можуть переносити надмірних емоційних навантажень, краще підтримувати дітей, надавши допомогу фонду. Вони пожертвували гроші, і далі ми зробили всю роботу: знайшли препарати, провели тендер, передали їх у лікарню, почули всю цю важку історію дитини, провели переговори з лікарем, направили психолога батькам, які потребують підтримки. Якщо ви хочете допомогти дітям, вам досить підтримати фонд.

– Якими якостями повинен володіти фахівець, щоб працювати у благодійному фонді?

– Ще раз повторюся, що волонтери, люди які прагнуть врятувати всіх швидко – згорають і йдуть. Ми не рятувальники, ми у фонді нікого не рятуємо. Але ми якісно та ​​професійно надаємо допомогу. У фонді є 13 програм підтримки. Це фінансова допомога на закупівлю медикаментів, паліативна допомога, лікування за кордоном тощо. Тому ми цінуємо такі якості: щирість, готовність до роботи, уміння співпереживати і професіоналізм. Якщо для того, щоб займатися фінансами в будь-якій інший компанії потрібно мати фінансову освіту, то і в фонді повинен працювати так само грамотний фінансист, професіонал, а не тільки людина, яка хоче рятувати дітей. Якщо це стосується зв’язків з громадськістю чи маркетингу – ми теж вибираємо собі кращих з певними компетенціями, рівно як і в Apple.

– З якими складнощами стикається працівник благодійних фондів?

– Недовіра людей. В цілому сфера та культура благодійності в Україні поки на стадії розвитку. Її підйому заважає наявність підозри у людей до благодійних фондів, до системних проектів. Ще існує якесь архаїчне твердження, що все непрозоро. Я вважаю, що наріжний камінь благодійності – це недовіра людей. Для того, щоб її усунути, досить бути абсолютно прозорими і відкритими фінансово. Для початку потрібно, щоб у цілому фонди працювали більш професійно.

Всі ці сумні історії, помилки, провали, неуспішні проекти – вони відправляють мене далі на роботу. Наступного дня я піду в офіс, щоб розібратися, що не спрацювало, і що можна зробити інакше. Якщо у мене щось не виходить, значить я повинна чогось навчитися

Також я часто стикаюсь з тим, що люди, на жаль, беруть на себе занадто багато і потім швидко опускають руки і кидають все на півдорозі. Деякі люди не приєднуються до благодійних фондів чи волонтерських проектів, тому що вважають, що це або багато часу забирає, або вдарить їм по кишені. Хоча жоден з цих варіантів не відповідає дійсності. Ті, хто приєднуються, відразу звалюють на себе багато «я всіх врятую» і швидко згорають. Але насправді благодійність і волонтерство – це просто і легко, а ще дуже приємно. Завдання фонду – робити волонтерство та благодійність легким і приємним для людей.

– Як ви робите благодійність легкою і приємною?

– Дуже просто. Тим, як ми плануємо наші акції із залучення людей. Наприклад, хтось може сказати: «Відмовтеся від чашки кави і пожертвуйте гроші». Ви можете відмовитися одного разу, але якщо ви кавоман, то в якийсь момент запитаєте: «Що таке? Я хочу пити каву! Ви що мене звинувачуєте, що я каву пити люблю?» Це відверне людину. Ми говоримо інакше: «Друже, будьте собою. Якщо ви любите каву –  клас. У нас є акція спільно з Аромакава, якщо ви придбаєте свій напій там, гривня піде в наш фонд». Це наша постійна акція з 2016 року. Ще є акція в усій мережі кінотеатрів Мультиплекс «П’ять гривень з великого відра попкорна».

– Як у фонді Таблеточки з’являються нові ідеї?

– Ми генеруємо їх разом. Приходимо в компанії і пропонуємо, а іноді компанії приходять в фонд і пропонують зробити акцію. Ми професійно вивчаємо благодійність. Культура благодійності в Америці та Британії налічує, напевно, 100 років. Ми дуже багато читаємо і все англійською мовою. За кордоном є цілі курси в університетах про філантропію. У нас поки такого немає. Всі тренди у нашій сфері, всі нововведення, все натхнення – закордонні. Для того, щоб залишатися в тренді, і привносити всі ці нововведення в Україну, нам потрібно читати і розуміти.

– Ви залучаєте підлітків до своїх ініціатив?

– Звичайно, у нас підлітки волонтерять, у школах проводять проекти. Я кожні півроку проводжу курс з благодійності для дітей та розповідаю про проекти, передаю філософію. Є ряд проектів, спрямованих якраз на школярів: «День лимонаду», «Монетки діткам», «Благодійність замість квітів» та інші. Це акції, які ми запускаємо масштабно, але взагалі ідей мільйон. Наприклад, у нас зараз є дві дівчинки їм по 11 років, вони ходили на курси живопису і півроку малювали різні картини. Потім свої роботи вони зібрали і влаштували домашню виставку, куди запросили всіх дорослих друзів своїх батьків. Дівчатка продали всі свої картини на 10 000 гривень, привезли їх до фонду і пожертвували для допомоги дітям.

– За кордоном існує певна культура, коли молодь приєднується до фондів. Вони не тільки допомагають, вони ще чомусь навчаються і набувають певні навички. Які можете виділити?

– Це комунікація, спілкування, уміння презентації, навички проектного управління, робота в команді.

– Яке майбутнє професії благодійника в Україні?

– Благодійні фонди без сумніву будуть. Вони будуть розвиватися та ставатимуть системними. Благодійні фонди – це нові Apple. Співробітники благодійних фондів – нові рок зірки. От і все. Це робота зі змістом. Майбутнє прекрасне.

– Багато людей вважають, що благодійність не варто робити своєю роботою. А якщо і приєднуватися до цього руху і присвячувати йому весь свій час –то це повинно бути неодмінно безкоштовно. Як йдуть справи в плані фінансової винагороди працівникам благодійних фондів?

– Якщо людина дійсно професіонал в тому, що вона робить, – вона завжди буде фінансово успішною. Вчитель, лікар, директор фонду. Є, звичайно, певна історія професій, радянська спадщина, стереотипи, консерватизм. Але давайте подивимося відверто: є нудні, сірі районні школи середньої освіти, а існують інші – вражаючі школи, в які учні йдуть із задоволенням.  Вчителі є і там, і там, але лише деякі створюють різницю і вони успішні, вони рок зірки в тому, що роблять. Саме до таких професіоналів черга учнів. От і все. Так само і лікарі, і будь-хто.

– Що вас надихає?

– Мене надихає успіх! Коли ідея реалізовується, вона знаходить втілення в житті, мене це неймовірно драйвить: хотіти ще більшого, досягати ще більшого, мати можливість допомогти ще більшій кількості дітей! Мене дуже надихає моя команда. У мене приголомшливий колектив абсолютно різних дівчат, але неймовірних професіоналів. Так, люди –  це джерело емоцій і різних дивовижних історій. Люди –  це наші віконця в інші світи, через які ми можемо насправді пізнати себе. Тому мене надихають люди і успіхи, виклики і високі результати.

– Які у вас хобі?

– Я займаюся яхтингом близько дванадцяти років. Ще фрідайвингом – це занурення без акваланга на глибину 30-50-100 метрів із затримкою дихання. Дихання можна затримати на сім-дев’ять хвилин, мені вдавалося на чотири хвилини. Вода – моя улюблена стихія. Мені дуже нудно плавати у басейні вперед-назад, адже немає чим зайняти мозок. Коли пірнаю і плаваю в морі, у відкритому водоймищі, то завжди є на що подивитися, це завжди цікава пригода.

– Що порадите молодим людям, щоб краще зрозуміти сферу благодійності?

– Спробувати. Якщо є інтерес – візьміть і спробуйте себе там. Насправді все завжди зрозуміло всередині: ось це інстинктивне відчуття «моє або не моє». Потрібно уважно до себе прислухатися.

– Кого більше у сфері донаторства, хто більше жертвує? Чи є якесь співвідношення компаній з українськими або іноземними інвестиціями?

– 70% фінансової допомоги, яку отримують Таблеточки, – це допомога від фізичних осіб. Люди допомагають з усієї країни і, навіть, за межами країни. 30% – від компаній. Це українські компанії, але є ще невеликий відсоток закордонних. Наприклад Google. There is no Google in Ukraine, but Google from America helps us. Вони нам перевели під новий 2019 рік 20 000 доларів. Також фонду допомагають Amazon, Chipadvizor, E-bay, Facebook. They all help Таблеточки, and they all grand us some money.

– Що для вас благодійність у декількох словах?

– Благодійність – це робота зі змістом.

Фото надані Світланою Пугач та взяті із соціальних мереж Таблеточки. 

Місце для ваших коментарів

Залишити коментар

X