Хочу стати лікарем-епідеміологом: про цінність професії для суспільства, правила для уникнення COVID та розвінчування міфів

Момент вибору професії – чи не найважливіший у житті кожної людини. І спецпроєкт «Хочу стати», який The Point реалізує разом з Освітньою платформою для дітей і підлітків Shamrock та платформою розвитку кар’єри CareerHub, має на меті допомогти всім, хто ще вагається з вибором майбутньої роботи або ж планує змінити свою спеціальність.

Автор тексту Юлія Саліонович

Героєм цього матеріалу став Андрій Александрін, лікар-епідеміолог, кандидат медичних наук, керівник національної експертної групи з інфекційного контролю NEGIC. Він розповів про свій шлях до професії, про її майбутнє та цінність для суспільства, про ключові навички для епідеміолога та розвиток кар’єри. Також лікар назвав чотири правила, дотримуючись яких вдасться уникнути зараження коронавірусом, та розвінчав популярні міфи.

Андрій Александрін

– Пане Андрію, розкажіть, будь ласка, як ви прийшли до професії лікаря-епідеміолога?

– Я з лікарської родини, мама – фтизіатр, батько – хірург. Закінчив Луганський медуніверситет, лікувальний факультет. Інтернатуру проходив у Києві. Насправді, медринок дуже замкнутий. Я мріяв бути травматологом, бо в дитинстві часто «ламався». Мені сказали: «У тебе батько зав відділення хірургії, з тебе вийде хороший хірург, йди – він тебе навчить, а в травматології тобі нічого не світить, тут у всіх свої діти є».

Навчаючись у ВНЗ, паралельно працював палатним медбратом хірургічного відділення в онкодиспансері Луганська і помічником епідеміолога на півставки. Коли я влаштувався в СЕС у місті Суходільськ Луганської області, стався один з найбільших спалахів гепатиту А в Україні. Тоді побачив у цьому роль епідеміолога. До нас прийшло повідомлення про інфекційний випадок з обласного державного суду, обласної податкової, СБУ, з приводу кишкового захворювання. Я проводив розслідування в установах. Після нього зрозумів, що всі люди їли в одному модному ресторані, де харчувалася вся верхівка. Коли я зайшов до ресторану – отетерів: на роздачі їжі стояла робітниця з усіма ознаками гепатиту А. Це був дуже цікавий час. Саме той спалах я повністю на собі відчув від початку до повної локалізації. Я кайфонув від роботи і захворів епідеміологією. Майже все місто спалахнуло.

У нас завжди держава грається зі статистикою, було кілька тисяч, а показали 112 випадків у Суходільську. В українській кухні в Луганську було близько 200 випадків, а показали – 8-12. Всі захворювання мінімізували, бо за статистику в нашій країні звільняли за вертикаллю. Тому все завжди ховали.

Паралельно працював в онкодиспансері палатним медбратом, наше відділення називали відділенням смертників. Там дуже втомився, зіткнувся з корупцією, з таким поняттям як постійне невдоволення родичів, з постійним безгрошів’ям, і не розумів, чому стільки потрібно працювати, заради чого насправді, а робота захоплює.

Після 3-го курсу почав займатися ще й масажем. Це перша медична професія, яка почала приносити гроші. Я професійно займався до 6-го курсу, відкрив два масажних салони в Луганську, і знову зіткнувся з корупцією. По колу все. Підходячи вже до шостого курсу, почав їздити з епідеміології на різні курси, тренінги, вони тільки почалися в Україні, різні міжнародні проєкти.

Інтернатура у мене була цікава. Вдячний Качур Надії Володимирівні за те, що вона дала мені спробувати і попрактикуватися у всіх сферах. Польовим епідеміологом, у баклабораторії, у вірусологічній лабораторії, в лабораторії особливо небезпечних інфекцій. Після закінчення інтернатури я почав працювати у відділі особливо небезпечних інфекцій. Об’їздив всі туберкульозні диспансери 2 та 3-го рівня, відвідав відділення, куди людям краще не заходити, де хворіли пацієнти на туберкульоз, який взагалі в світі практично не лікується.

Якщо правильно використовувати засоби індивідуального захисту і підходити до своєї персональної безпеки, тоді ніякого ризику немає. Тільки цього року ми об’їздили близько 40 лікувальних установ, де лікуються хворі на COVID.

– Як розвивається кар’єра у цій професії?

– Кажуть, що, зазвичай, для того, щоб стати епідеміологом потрібно 5 років, а хорошим – 15. Мені, щоб стати фахівцем у вузькому питанні, треба буквально півроку: за 2-3 місяці вивчити теорію, відкатати це на практиці, зробити аналіз, змінити систему і побачити результат. За великим рахунком будь-яку систему можна змінити. Наприклад, немає у наших лікарських установах інфекційного контролю, не запроваджено програми з інфекційної безпеки. Доведено на прикладі багатьох країн – за 3-5 років можна повністю у всій країні впровадити цю систему, навчити, підготувати, переобладнати лікувальні установи, відпрацювати стандарти операційних процедур. У лікувальних установах, забігаю трошки вперед, ми відпрацьовуємо максимум протягом одного року.

Я хотів швидких результатів і, коли в черговий раз відмовили щодо втілення якоїсь ідеї, я сказав собі: «Стоп, все, досить.» Звільнився і в той же вечір приїхав у Київ, а через два дні знайшов роботу в українському центрі СНІДу. 5 років там працював. Навчився працювати з міжнародними проєктами. Коли його плануєш, реалізовуєш, отримуєш конкретний результат. Зрозумів, що ось так і треба працювати. Я займався паліативним лікуванням, замісною терапією, поєднаними інфекціями, профілактикою передачі від матері до дитини, різними медпрограмами. Ми навіть брали інтерв’ю у повій на дорозі, коли нам потрібно було провести дослідження. Вони заповнювали анкети, а щоб мотивувати їх – давали блок презервативів. Працював і в тюрмах. Тобто різні сфери. Навіть працював директором центру грипу Міністерства охорони здоров’я і згодом зрозумів, що це взагалі не моє: все що пов’язано з чиновниками, з держсистемою, це клоака.

Згодом у 2013 році я відкрив, що таке госпітальна епідеміологія. Почав займатися інфекційним контролем у проєкті USAID, і це став переломний момент у моєму житті. У мене вже був досвід, хороші знайомства, відпрацьовано багато системних питань, стажування за кордоном, курси, тренінги. Але державній системі це стало непотрібно. І коли в 2017 році закінчився проєкт я вирішив, що нерозумно буде все це кинути.

У 2012 році в рамках проєкту USAID, створив NEGIC. Ми всі вихідці з санепідслужби. Я зрозумів, що та система, яка була, займалася здебільшого контролем або наглядом.

Я  зрозумів через спілкування з міжнародними колегами, що у нас неправильний підхід. Ми не вчимо, ми не допомагаємо впровадити систему, а тільки перевіряємо і контролюємо. Тому система санепідслужби і стала корупційною, і все стало для галочки.

У 2012 році підписав меморандум з санепідслужбою України і у 2013 році ми узаконили цю групу саме від держсанепідслужби України. Наше завдання було перейти до навчання. Це було моє найбільше завдання, щоб санепідслужба не контролювала, а допомагала, навчала, займалася менторингом на місцях. Але у нас не вийшло. Тому що санепідслужбу в 2014 році розформували.

У рамках NEGIC ми відкрили громадську організацію Інфекційний контроль в Україні і на сьогодні вона є членом Міжнародної федерації з інфекційного контролю, Європейського комітету з інфекційного контролю, входить у п’ять міжнародних професійних асоціацій, і на сьогоднішній день ми реалізовуємо два проєкти ВООЗ, проєкт ЮНІСЕФ, проєкт U-Lead з Європою і два дослідних проєкти (американський і швейцарський). Ми займаємося дослідницькою роботою для того, щоб наші напрацювання послужили плацдармом для прийняття рішень, зокрема на міжнародному рівні.

– Вашу роботу можна автоматизувати, щоб якусь частину передати штучному інтелекту?

– Я впевнений, що ми до цього прийдемо. Зараз ми працюємо над автоматизацією, я хочу зробити додаток в телефоні, щоб можна було робити оцінку інфекційної безпеки лікувального закладу дуже легко. Щоб ми розуміли, що ось цей лікувальний заклад червоного кольору, з ним треба щось робити, тому що це небезпечно для суспільства в прямому сенсі, він тільки шкодить.

Епідеміологія – це аналітика, це детектив системи охорони здоров’я. Лікар-епідеміолог повинен брати великі бази даних, аналізувати їх і шукати алгоритми. Його завдання – максимально відпрацювати всі варіанти і знайти найвигідніше рішення, політично, економічно, соціально. Ніколи однозначних рішень не буває.

Ми розписуємо стандарти операційних процедур, навчаємо співробітників, впроваджуємо все це в медустанову, а потім будуємо систему моніторингу і оцінки, для того щоб можна було в динаміці стежити за кількісно якісним індикатором. Після цього відпускаємо і займаємося щорічною зовнішньою оцінкою для того, щоб менеджмент розумів, чи всі витрати, які вкладали, повернулися. Те, що ми робимо, я так хотів, щоб так працювала держсанепідслужба.

У 2017-2019 роках нам допоміг кір. В один день мені зателефонували 24 головних лікаря і попросили допомогти, тому що лікувальні установи простоюють. Допомогла нам і реформа первинної ланки, тому що у неї з’явилися гроші (це те що зробила команда Супрун). Вони ігнорували багато питань інфекційної безпеки. За час, коли пані Ульяна Супрун виконувала обов’язки очільника МОЗ, ми написали 19 листів з пропозиціями, з проєктами наказів, з системою, ми розробили повністю національну програму з інфекційного контролю, але це все проігнорували.

Почався 2020 рік, COVID-19, ми для себе відкриваємо новий ринок – з’явилися великі підприємства України (містотвірні, де працюють десятки тисяч осіб). Відпрацювали на сьогодні сім найбільших підприємств України: це TIS, Ferrexpo, тощо. Ці об’єкти цікаві в тому, що кожне таке підприємство має повністю свою інфраструктуру: транспорт, офісне приміщення, мережу закладів харчування, готелі або гуртожиток, цех, лікувальні установи.

– Як швидко команда епідеміологів реагує на запити?

– На прикладі міста Житомир: ми за один день провели аудит транспорту, ЖКГ, соціальних об’єктів, підготували рекомендації. Єдине, коли ми відкладаємо роботу, – це якщо отримуємо запит від  Євгена Комаровського. Коли він просить щось підготувати, потрібно реагувати моментально. Він почекає максимум 30 хвилин. Чесно – наш наставник.

Нині в Україні ми єдина команда, яка до пандемії COVID-19 була готова і знала, що робити. Ми відпрацювали вже повністю алгоритм дії, що потрібно робити з дитячими садками, зі школами, з лікувальними установами, з інфраструктурами ЖКГ.

Але тут залишається питання в іншому – навчання фахівців і впровадження. Мені зараз цікаво професійно, щоб нам дали якесь місто в прямому сенсі. Щоб ми відпрацьовували на кожному об’єкті максимальні заходи, доносили до людей, пояснювали, навіщо це потрібно робити. Я проти того, щоб держава наше життя зупиняла.

Коли проводилося дослідження ВООЗ в Ухані 15-24 лютого 2020 року, вони виявили кілька епідеміологічних тенденцій: 75 -85 % інфікувань робилося в сімейному колі. Тобто, які б ми ідеальні умови безпеки не зробили на роботі, якщо ми вдома не донесемо це людям – це все взагалі буде марно. Як це зробити? Ну, звичайно, зараз є можливість зробити вірусні відео.

– Можете дати рекомендації, що робити в сім’ї, щоб мінімізувати випадки зараження?

– Ми вкрали дещо у японців, ми постійно вивчаємо досвід країн. В Японії з точки зору профілактики це спрацювало. Ідеальна картинка: чотири правила.

  1. Оцінка ризику і прийняття зваженого рішення. Якщо ви бачите, що людина з ознаками застуди – не заходьте у приміщення. Ми повинні перестати бути толерантними в цьому до своїх родичів, друзів, колег.
  2. Мити рук з милом, обробляти антисептиком, якщо немає можливості помити. Користуватися одноразовими паперовими полотенцями. Назавжди забути про існування кускового мила. Safeguard, який вбиває бактерії і віруси, – брехня. У США вони заплатили понад 150 млн доларів за свій обман.
  3. Вдома, перед/після вулиці прийняти душ. Навчитися правильно провітрювати приміщення. Оптимальна температура 19-21 °C, оптимальна вологість 45-65%. Кондиціонер працює, як звичайна батарея, – він висушує повітря. Ми починаємо дихати сухим повітрям, слизова стає сухою, і організм стає максимально сприйнятливим до всіх інфекційних ризиків. Коли працює кондиціонер, одна з основних умов – обов’язково відкривати вікна на провітрювання.
  4. Дистанція на відстані 2 метри. Дослідження Центру з контролю захворювань у США довело, що якщо дві людини знаходиться один від одного на відстані 6 футів (183 см), і в одного з них безсимптомний перебіг COVID-19, то захворіти, навіть під час розмови, мінімальні ризики. Це доказова база. Ми забороняємо ресторанам працювати, а вранці всі, як оселедець у банці, в маршрутках та метро їдуть, ну що це за карантинні заходи?

– А дистанція вдома?

– Це не спрацьовує. Проблема нашого суспільства – багато сімей живуть на маленькій площі з людьми похилого віку. А вони в групі ризику. Літнім людям потрібно дистанціюватися. Кожна сім’я повинна починати навчитися оцінювати ризики. Взагалі я б зараз повідчиняв садки, школи і нехай діти хворіють ковідом, нехай переносять у безсимптомній формі. За допомогою дитячого населення у нас би створився колективний імунітет в країні. Завдання держави – працювати з групою ризику.

Ну ми ж 2 місяці просиділи в карантині, хто щось зробив з країною? Відпрацювали заходи з групами ризику? Ніхто цим не займається і ніхто займатися не буде. Тому знову ж кожен повинен навчитися оцінювати ризики самостійно.

– Маски та рукавички доцільні?

– Маска працює на видих. Хворий на коронавірус чхає або кашляє і його великі краплі на 6-8 метрів летять. На вулицях у масках ходити не потрібно, в приміщеннях про рукавички ми забуваємо назавжди. Постанова від 6 квітня 2020 року, коли зобов’язали всіх людей у громадських місцях ходити в масках – це злочин. Штрафи брали, людей били за це.

Правила інфекційної безпеки прості. Якщо людина не розуміє логіку їх виконання – вона не буде їх виконувати. Санепідслужба контролювала, але не пояснювала, як потрібно, тому населення просто не виконувало інструкцій. Те ж саме і зараз відбувається. Президент ходить у гумових рукавичках. Президент на вулиці зі своєю командою ходить в респіраторах і в масках. Він своїм особистим прикладом показує, як не потрібно робити.

Коронавірус не передається через шкіру, він передається повітряно-крапельним шляхом і яка різниця, ви брудними рукавичками чи руками торкаєтеся обличчя. Потрібно стежити за гігієною рук – крапка.

Зараз всіх співробітників громадського харчування, магазинів змусили одягати рукавички. Це злочин я вважаю. Вони гроблять свої руки. Це відверте заробляння грошей. Тому що вона одягла рукавички, як ви думаєте, вона їх обробляє?

З приводу обробки приміщення дезінфектантами – теж великий міф. Є таке поняття як якісне прибирання. Просто ретельно обробляти поверхні. Ми ж повинні розуміти, що не збираємося облизувати столи.

Якби у нас були розумні керівники, ми б змогли за короткий період часу, скориставшись пандемією COVID-19, навчити людей елементарним профілактичним заходам. Це вплинуло б не тільки на поширення коронавірусу, а взагалі на нашу життєдіяльність. На грип (шлях передачі однаковий), риновіруси, аденовірус, парагрип. Зупинитися на чотирьох конкретних правилах, вибудувати всю комунікаційну стратегію з боку президента, кабміну, РНБО, мінохоронздоров’я, тоді б населенню було зрозуміло тільки чотири правила. З людьми потрібно займатися. Загальна маса населення в нашій країні дуже легко схоплює інформацію.

– За суміжними спеціальностями, які фахівці можуть увійти в вашу сферу і теж тут працювати?

– Це може бути як медсестра, так і лікар будь-якої спеціальності, найголовніше, щоб мали практику. Знання англійської мови, тому що якщо не буде читати постійно англомовну літературу – не виживе у нашому середовищі. Бажано, стажування за кордоном.

У нас молодий колектив. Я себе називаю найкращим кадровиком у світі (посміхається). У мене кожний фахівець професійно набагато сильніший за мене. Якщо я бачу, що спеціаліст може принести вже сьогодні користь в нашу команду і спільну справу, – я його мотивую. Де б він не працював – я його заберу. У нас найкращі епідеміологи, які себе проявили в Україні, тому вони у нас і працюють. У нас є фтизіатр, пульмонолог, рентгенолог. Зараз йдемо всією командою на нове навчання – освоюємо міжнародну сертифікацію аудиторів за різними ISO, навчилися HACCP. Мультимодальний підхід до нашої теми допомагає дуже швидко орієнтуватися на місці, брати на себе ризики і пропонувати нормальні виважені рішення, які можна виконати.

– Ви працює з університетами?

– Ми закінчили з цією практикою. Я зараз викладаю в Українській військово медичній академії на ставці 0,25. Пішов туди заради того, щоб впровадити в держструктуру курси з інфекційного контролю.

– Які, на ваш погляд, ключові компетенції для лікаря-епідеміолога?

– Працьовитість, ініціативність, робота на результат, вміння працювати в команді.

Хочеш рости, заробляти більше грошей – бери на себе більше відповідальності, обов’язків, набирай під себе конкретну команду, веди її і відповідай за неї. Сьогодні у нас сформовано три окремі групи. До кінця року план – 7 груп. Зараз ми займаємося відбором людей і, я думаю, що у нас це вийде. Вважаю, що у нас конкурентна заробітна плата для України, вона точно в кілька разів перебиває державну.  Найголовніша вимога – універсальність у всьому. Приходити на будь-який об’єкт, володіти системою аудиту оцінки ризику, і пріоритезації напрямків, пропонувати більш конструктивні пропозиції.

– Яке майбутнє професії? У чому її цінність для суспільства?

– Я впевнений, що суспільство прийде до усвідомлення того, що така професія як епідеміолог або фахівець з інфекційного контролю – конче необхідна. Він потрібен не у Санслужбі, не в контролюючих органах, він потрібен у кожному лікувальному закладі, на великих виробництвах, в ресторанах. Ми до цього прийдемо.

Восени очікується новий пандемічний грип, свинячий, вчені обіцяють дуже складний штамп аденовірусної інфекції, який проявляється хронічним кашлем по 2-3 місяці. А наше суспільство налякане вже COVID. Чхнути страшно. А уявіть – всі будуть ходити кашляти – це буде катастрофа в суспільстві. Ми до цього прийдемо, бо потрібно не закриватися по домівках. Потрібно не зупиняти життя, а постійно працювати над удосконаленням.

Як казав американський епідеміолог Майкл Т. Остергольм: «Патогенні мікроорганізми не живуть в нашому світі, це ми живемо в їхньому і наше завдання – навчитися з ними співіснувати.» Тому ми себе ніколи в житті не відгородимо від мікроорганізмів. Чим більше ми будемо на них впливати, тим більше вони будуть мутувати, ставати стійкішими і тим швидше людство буде програвати. Тому нам потрібно навчитися з ними співіснувати. А це означає, що потрібно впроваджувати програми інфекційної безпеки, і стежити за особистою гігієною, радіти життю і дихати свіжим повітрям без масок.

Місце для ваших коментарів

Залишити коментар

X