Зайнятість молоді є актуальною проблемою для України, що демонструють статистичні показники. В країні, в цілому, сформована державна політика сприяння зайнятості і самозайнятості молоді. Так, в Стратегії подолання бідності до 2020 року (затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України  від 16.03.2016 р. №  161-р.) та в планах заходів її виконання передбачено:

–           проведення середньострокового прогнозування потреби у робочій силі в розрізі регіонів, видів економічної діяльності та професій;

–           розвиток системи підтвердження результатів неформального професійного навчання за робітничими професіями;

–           створення системи транзитних робочих місць з метою набуття молоддю досвіду;

–           стимулювання роботодавців у працевлаштуванні молоді на перше робоче місце, працевлаштування осіб, осіб з малолітніми дітьми та осіб з інвалідністю;

–           упровадження практики дистанційної та частково дистанційної зайнятості;

–           впровадження гнучких форм зайнятості для осіб з інвалідністю, осіб, що доглядають за малолітніми дітьми чи хворими, молоді, яка навчається, жителів сільської місцевості тощо;

–           розвиток молодіжного підприємництва, фермерства, сільськогосподарської кооперації та малого і середнього підприємництва на селі;

–           створення на місцевому рівні мережі спеціалізованих консультаційних центрів з питань організації та ведення власної справи;

–           створення загальнодержавного реєстру вакансій з вільним онлайн- доступом та актуалізацією в режимі реального часу.

В Концепції державної системи професійної орієнтації населення ( «Про затвердження Концепції державної системи професійної орієнтації населення» Постанова Кабінету Міністрів України  від 17.09.2008 р. № 842) і планів заходів з її реалізації, передбачено розроблення та впровадження в закладах освіти курсів профорієнтаційного спрямування,  створення центрів кар’єри на базі закладів освіти (консультування молоді щодо адаптації до умов ринку праці, формування навичок, затребуваних роботодавцями), залучення роботодавців до системи профорієнтаційної роботи, підвищення кваліфікації педагогічних працівників з питань професійної орієнтації осіб у закладах освіти, популяризації професійної (професійно-технічної) освіти, сприяння розвитку професійних інтересів молоді через портал “Моя кар’єра”.

Незважаючи на прийняті заходи, проблеми зайнятості молоді залишаються. До них слід віднести:

• високий рівень молодіжного безробіття;
• невідповідність отриманих професійних знань та навичок потребам ринку праці сьогодні і в перспективі 5-10 років;
• проблеми з працевлаштуванням і кар’єрним зростанням людей з інвалідністю, гендерними обмеженнями на ринку праці;
• високий рівень зайнятості молоді у неформальному секторі економіки, особливо в сільській місцевості;
• збільшення темпів трудової міграції молоді.

Високий рівень молодіжного безробіття: рівень безробіття молоді, особливо молоді віком 15-24 роки,зазвичай є вищим, ніж інших вікових груп (у 2016 р. становив 23% проти 9,7% серед осіб працездатного віку)[1] є дані за 2018 та 2017 рік. Це обумовлено тим, що молодь цього віку навчається і здобуває професію. Рівень безробіття української молоді саме цієї вікової групи є вищим і у порівнянні з рівнем безробіття молоді країн ЄС  (18,7%)[2]. В Україні зафіксований і найвищий в Європі відсоток молоді віком 15-29 років, яка ніде не навчається та не працює[3]. Тривале безробіття чи відсутність зайнятості молоді негативно позначиться на їхній інтеграції у ринок праці, якості їх працевлаштування. Безробіття має негативний вплив на матеріальний стан молодої людини, емоційний і фізіологічний стан, призводить до зниження її соціального статусу, досить часто виступає головною причиною відкладання шлюбу та народження дітей.

Проблеми з працевлаштуванням і кар’єрним зростанням: значний вплив на рівень молодіжного безробіття має і неможливість знайти роботу молодим людям після закінчення навчального закладу внаслідок невідповідності освіти потребам ринку праці. На ринку праці України залишаються гендерні обмеження, проблеми з кар’єрним зростанням людей з інвалідністю.  За даними Міністерства соціальної політики у 2017 в Україні було працевлаштовано тільки  26,2% людей з інвалідністю[4]. Система квотування робочих місць для людей з інвалідністю на підприємствах (передбачено ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні») фактично не працює. Значною проблемою залишається доступність осіб з інвалідністю до закладів освіти і робочих місць, відсутність програм адаптації їх до робочого місця тощо. На ринку праці в Україні продовжують існувати і гендерні обмеження, як-то: прояви дискримінації за статтю у пошуках роботи, гендерна професійна сегрегація, негативним проявом якої є те, що жінки концентруються у тих секторах, де оплата праці є нижчою (освіта, соціальна сфера тощо) і не гарантує їм гідного матеріального забезпечення.

Невідповідність отриманих професійних знань та навичок потребам ринку праці сьогодні і в перспективі 5-10 років: поширюється тенденція вибору молодими людьми професій і спеціальностей, якими перенасичений ринок праці України і, які не відповідають прогнозованому розвитку ринку праці, не враховують глобальні тенденції розвитку суспільства і економіки. Крім того, численні дослідження фіксують поглиблення розриву між рівнем знань і здобутими навичками, які молоді люди отримали у навчальних закладах і тими, які потребують роботодавці. Враховуючи, глобальні тенденції змін в світі, пов’язаними з розвитком технологій і глобалізації, програми професійної підготовки майбутніх спеціалістів повинні стати надзвичайно гнучкими, і в більшій мірі  орієнтованим на здобуття м’яких навичок (аналітичне мислення, здатність швидко навчатися, креативність, комунікаційні навички тощо).

Високий рівень зайнятості молоді у неформальному секторі економіки, особливо в сільській місцевості:за даними досліджень, рівень неформальної зайнятості молоді є достатньо високим. Найвищий її рівень характерний для осіб у віці 15–29 роки (23,8% від усіх задіяних у неформальній зайнятості)[5]. Це, насамперед, спричинене необхідністю поєднувати навчання та роботу для отримання додаткових засобів існування. В цілому, в усьому світі молоді люди частіше працюють як тимчасові працівники, особливо у розвинених економіках.[6]

Збільшення темпів трудової міграції молоді: продовжується відтік української молоді за кордон. За різними оцінками кількість трудових мігрантів сягає 4 млн осіб, і більшу половину з них становлять молоді люди у віці 15-40 років. Українські трудові мігранти мають здебільшого професійно-технічну освіту, тільки третина з них (за різними дослідженнями 2015-2017 років від 16% до 37% ) має вищу освіту. Переважна більшість українських мігрантів працює в сфері будівництва, сільського господарства та в домогосподарствах. Головна причина трудової міграції – вищий рівень заробітних плат в країнах, куди їдуть українські заробітчани. Найбільш відсоток молоді з вищою освітою, яка їде працювати за кордон, є ІТ спеціалісти. За даними досліджень 2017 року, у 2014-2016 рр. в країни ЄС виїхало приблизно 3 тис. висококваліфікованих спеціалістів, що становить 3% працівників цієї галузі.[7] За результатами досліджень, частка молоді, яка бажає виїхати за межі України, постійно  збільшується (з 52.3% у 2015 р. до 74,1 % у 2017 р.)[8].

Таким чином, мета – створення можливостей для забезпечення гідного  життєвого рівня та самореалізації молоді.

Національна стратегія працевлаштування молодідо 2025 р. передбачає фокус на трьох основних етапах розвитку кар’єри, а саме:

• навчання у школі: побудова ефективної системи кар’єрного консультування навчання і професійної підготовки, які коригуються із тенденціями і змінами в економіці і суспільства та відповідають змінам попиту на ринку праці в період переходу від середньої до професійної і вищої освіти
• навчання в університетах і перехід від навчання до роботи: система підтримки (стажування, програми підприємництва, програми адаптації до вимог ринку праці) молоді в період переходу від навчання до роботи, що дозволить наблизити систему підготовки фахівців до прогнозованих потреб і вимог ринку праці
• ринок праці:забезпечення стабільності входження молодих людей на ринок праці з урахуванням потреб ринку праці регіонів.

[1]Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2016 році. Держстат. – Доступно з http://www.ukrstat.gov.ua/.

[2]МОЛОДЬ  НА  РИНКУ  ПРАЦІ. Аналітична записка. Ринок праці України у 2017 р. Державна служба зайнятості. Доступно з https://www.dcz.gov.ua/analitics/68.

[3]Безробіття серед молоді: дрібниця чи вирок? Доступно з https://voxukraine.org/uk/bezrobittya-sered-molodi-dribnitsya-chi-virok/.

[4]Працевлаштування людей з інвалідністю – чому система санкцій не працює? Доступно з  http://gurt.org.ua/news/informator/46264/.

[5]Неформально зайняте населення  за статтю, місцем проживання та віковими групами у 2017 р. Держстат. Доступно з https://ukrstat.org/uk/operativ/menu/menu_u/rp.htm.

[6]О.Цимбал. Перехід Від навчання до стабільної роботи молоді України,https://www.idss.org.ua/arhiv/2016_22_06Tsymbal.ppt.

[7]Скільки українців поїхало за кордон і що державі з цим робити. Дослідження Центру економічної стратегії, 2018 р. Доступно з https://ces.org.ua/skilky-ukraintsiv-poikhalo-za-kordon-i-shcho-z-tsym-robyty-derzhavi/.

[8]Молодь України 2017.

Побудова ефективної, системи кар’єрного консультування, навчання і професійної підготовки молоді в період переходу від середньої до професійної і вищої освіти

[1]16 200 загальноосвітніх навчальних закладів, орієнтовно 1 представник від закладу двічі пройде курси

Система підтримки (стажування, програми підприємництва, програми адаптації до вимог ринку праці) молоді в період переходу від навчання до роботи

[1]З розрахунку по 10 на кожну адміністративну одиницю. На початок 2017/18 навчального року в Україні нараховувалося 661 вищий навчальний заклад та 756 професійно-технічних закладів.
[2]Орієнтовно: 50 осіб на місяць в кожному центрі.
[3]Створити інституційні та фінансові можливості для самореалізації потенціалу економічно активної частини населення та розвитку креативної економіки Завдання 8.6. Національного плану досягнення Цілей сталого розвитку (8 ціль).
[4]Щоб задовольнити мінливі вимоги до роботи, Уряд та приватний сектор у Нідерландах об’єднали свої зусилля для прискорення змін та інвестування у перетворення робочої сили через Центри експертизи (вища освіта) та Центри інноваційної майстерності (професійна освіта). Центри – це потужні партнерські стосунки між навчальними закладами, компаніями, урядами та іншими громадськими організаціями. Мережа центрів розпочалась у 2011 році кількома пілотами, а в 2016 році вона розширилася до більш ніж 150 повнофункціональних державно-приватних партнерств (центрів). Основними цілями Центрів є: – створення зв’язку між освітою та ринком праці, навчання інноваційних та кваліфікованих фахівців, майстрів або майстрів, сприяння “навчанню протягом усього життя та своєчасну перепідготовку”, прискорення та підвищення інноваційної спроможності компаній.

Кожен центр зосереджується на конкретному секторі (високотехнологічні системи та матеріали, садівництво, охорона здоров’я та охорона здоров’я, сільське господарство та продовольство, вода, енергетика, хімія, логістика, творча індустрія, ІКТ, будівництво та культура, життя та благополуччя). У середньому у кожному центрі беруть участь 35 компаній сектора, які беруть участь у проектах досліджень та розробок, забезпечують впровадження навчальних програм, об’єднують інноваційні команди та надають гостьові лекції. У 2016 році в центрах брали участь більше 4500 компаній, 83 університети прикладних наук та старші середні професійні навчальні заклади, що охопили понад 50 000 студентів та 4000 вчителів.

У 2016 році незалежна експертна комісія оцінила вплив Центрологічного підходу. У своїй доповіді вони дійшли висновку, що концепція є ефективною та ефективною. Комітет дійшов висновку, що Центр-концепція є ефективною і позитивно впливає на компанії, школи та інноваційну систему. Повний аудиторський звіт (лише для голландців) можна знайти тут.

Центри спільно фінансуються урядом та промисловістю. При середньому спільному інвестуванні підприємств та організацій, що складають більше 65%, загальний розмір програми в 2016 році становив 125 мільйонів євро. Урядові інвестиції в програму в 2016 році становили 45,5 млн. Євро.

Забезпечення стабільності входження молодих людей на ринок праці

*Центри експертизи (вища освіта) та Центри інноваційної майстерності (професійна освіта).

[1]Скоротити частку молоді, яка не працює, не навчається і не набуває професійних навичок.  Завдання 8.4. Національного плану досягнення Цілей сталого розвитку (8 ціль).
[2]Підвищити рівень зайнятості населення. Завдання 8.3. Національного плану досягнення Цілей сталого розвитку (8 ціль).
[3]Орієнтовно при кожному Молодіжному центрі (уточнення Департаменту).

[4]Орієнтовно 1000 на рік х150 пунктів х  7 років.